«Судний день», або 75-та річниця трагедії у Бабиному Яру

Их расстреляли на рассвете,

Когда еще белела мгла.

Там были женщины и дети

И эта девочка была.

Символ Голокосту, нещадної машини нацизму, місце сліз, скорботи, невимовного горя та смерті – все це Бабин Яр. Трагедія, яка 75 років тому стала безпрецедентним прикладом антигуманності й звірячої жорстокості, і досі лише при одній згадці про неї стирає усі слова, ставить безліч питань без відповідей і викликає супротив – ні, такого просто не могло статися в реальності, це занадто… На жаль, факти говорять про інше: протягом трьох днів, з 29 до 30 вересня 1941 року у Бабиному Яру було знищено більше 33 тисяч євреїв.

Всі ми щось знаємо про цю трагічну сторінку історії. Але тільки пірнувши глибше, розумієш, що забув «акваланг». Нестача кисню стала відчутною із перших хвилин, коли присутні почули історію Бабиного Яру без прикрас. Євреям, які на той час складали четверту частину населення Києва, було наказано зібратися у відповідному місці із метою переселення. Тож, люди брали із собою найважливіші речі, документи та із тривогою, але повні надії самі йшли в обійми смерті. Натомість нацисти планували операцію, яка повинна була пройти блискавично та з особливою жорстокістю. Місцем масової страти обрали один із найбільших ярів Києва, де свій останній спочинок в результаті знайшли декілька десятків тисяч людей.

Емоції такої сили неможливо підробити, не можна зіграти чи вигадати. Те, що зринає в душі під дією почутого та побаченого, залишає гіркуватий присмак у роті, піднімає на поверхню важезний камінь, що застрягає десь у грудях.